Пішоходні перельоти
"Іноді думаю про те, що кожного дня люди ходять по вулицях своїх міст. Вони спокійно рухаються по тротуарах, переходять дороги і дістаються до місця призначення. Напевно якщо би увечері запитати їх про моменти дня, які запам'яталися, то успішний рух по вулицях, а тим паче момент переходу вулиці, вони ніколи не згадають (за виключенням наглості водіїв..). І всі вони сприймать стан наших вулиць, пішохідних переходів, як факт, як сталу дійсність, думають що все нормально. Їм і уявити складно як все виглядає очима людини на візку, чи як складається для людини, яка зовсім не бачить...
Для того, щоб пересуватися середньостатистичною українською вулицею людині з обмеженими фізичними можливостями треба постійно долати смугу перешкод. Високий бордюр на переході, водостічний рів, ями, відсутність покриття. Виходить такий собі вид спорту: «Шлях перешкод». Це надзвичайно складно, тому на вулиці виходить дуже мало людей. Переважна більшість сидить вдома і лише в думках ходить в магазин за покупками, вигулює собаку, ходить на природу, поспішає зранку на роботу і увечері повертається назад. Така собі обмежена територія. З обмеженим доступом. Хмм… але у нас же свобода! Свобода пересування в тому числі! «Будь ласка, всі з інвалідністю! Швидше, виходьте на вулицю! Перелітайте бордюри! Активніше! Ходіть на роботу! Ви ж маєте крила! Ви мусите їх мати..! Все ж так чудово… Чому ж ви не виходите?...» Дивуються. — «Дуже скоро в нас буде суспільство без бар'єрів» — кажуть інші. «Як в „П'ятому елементі“ всі будуть літати!»… Лиш трішки почекати треба… ще рік..
Усвідомлюючи цю дуже серйозну проблему ми всі маємо працювати в напрямку її подолання. Ми з нашим буковинським «Захистом» постійно слідкуємо де можемо, щоб нові тротуари в м. Чернівці мали пониження на пішохідних переходах. І роблять, переробляють… але цього не достатньо. А якщо би перехожі люди самі говорили працівникам та відповідальним за об'єкт, що має бути з'їзд. Якби хоч половина людей їм це говорила… Тоді б уявні пішохідні перельоти люди з інвалідністю здійсювали б все менше і менше..."
За матеріалами
Для того, щоб пересуватися середньостатистичною українською вулицею людині з обмеженими фізичними можливостями треба постійно долати смугу перешкод. Високий бордюр на переході, водостічний рів, ями, відсутність покриття. Виходить такий собі вид спорту: «Шлях перешкод». Це надзвичайно складно, тому на вулиці виходить дуже мало людей. Переважна більшість сидить вдома і лише в думках ходить в магазин за покупками, вигулює собаку, ходить на природу, поспішає зранку на роботу і увечері повертається назад. Така собі обмежена територія. З обмеженим доступом. Хмм… але у нас же свобода! Свобода пересування в тому числі! «Будь ласка, всі з інвалідністю! Швидше, виходьте на вулицю! Перелітайте бордюри! Активніше! Ходіть на роботу! Ви ж маєте крила! Ви мусите їх мати..! Все ж так чудово… Чому ж ви не виходите?...» Дивуються. — «Дуже скоро в нас буде суспільство без бар'єрів» — кажуть інші. «Як в „П'ятому елементі“ всі будуть літати!»… Лиш трішки почекати треба… ще рік..
Усвідомлюючи цю дуже серйозну проблему ми всі маємо працювати в напрямку її подолання. Ми з нашим буковинським «Захистом» постійно слідкуємо де можемо, щоб нові тротуари в м. Чернівці мали пониження на пішохідних переходах. І роблять, переробляють… але цього не достатньо. А якщо би перехожі люди самі говорили працівникам та відповідальним за об'єкт, що має бути з'їзд. Якби хоч половина людей їм це говорила… Тоді б уявні пішохідні перельоти люди з інвалідністю здійсювали б все менше і менше..."
За матеріалами
0 коментарів