Цінності чи компроміс?

«Політика є мистецтво допустимого, мистецтво компромісів» чи «Обставини змінні, цінності — ніколи!»? В сьогоднішньому українському суспільтві перед політиками постійно постають питання: керуватися цінностями чи інтересами, моральними міркуваннями чи меркантильною доцільністю? Щоб дозволити собі вперто керуватися моральними цінностями, відкидаючи можливість компромісу, політична сила повинна мати можливість приймати практично будь-яке рішення самостійно. Оскільки багатоманізм назв політичних партій, які постійно бувають у виборчому бюлетні не дозволяють отримати абсолютну чи значну більшість в представницькому органі, то виходить, що необхідно домовлятися.
Кожна політична сила, яка вже відчуває запах дивідендів від перебування в представницькому органі, в процесі досягнення необхідного компромісу прагне максимально зберегти за собою найбільший шматок пирога і щоб якомога менше його дісталося комусь іншому. Тому, в кого присутня завищена оцінка рівня своїх досягнень і важливості в окремій раді, той часто не бачить неохідності в якихось компромісах і вимагає, щоб частину пирога у вигляді підтримки йому відділи за «дякую». Мова не йде про сповідування якихось цінностей, швидше забезпечення інтересів, безмежних і необ'єктивних фінансових бажань. І тільки у зіткненні голова об голову змушує зрозуміти: необхідний справжній компроміс. Але якби все так просто. Натомість наші політики думають, що вони дуже хитрі, тому вирішили, що ситуативний союз буде для них вигіднішим. На жаль, чим більше депутати починають займатися політикою, тим більше в них виходить те, чим вони займалися до цього — в когось базар, в когось бокс, в когось мисливство, в більшості безтурботне сидіння і по команді тиснення кнопки, в меншості робота над законами. Все нижче і нижче, все примітивніше і примітивніше. Передвиборчі обіцянки, стратегія, світла мета, як міраж — відходить все далі і далі. А перед очма такі конкретні і ласі банківські рахунки. Це як вживання наркотиків. Політика — це найсильніший наркотик, бо від її дії залежить доля одразу мільйонів людей.
Необхідність союзів по розрахунку приходить і в регіони країни. В який раніше, в якийсь пізніше. Дійшла черга і до нашого. Взагалі наш край постійно характеризувався багатоманітністю, але якось так склалося, що досі минували нас політичні землетруси, з кро'вю, та різної важкості політичними ранами. Але все коли-небудь закінчується і нам прийдеться звикати до нових реалій. Домовлятися треба і міському голові і депутатам. Адже абсолютним політичним впливом ніхто похвалитися не може. Існує природня система стримувань і противаг. Для закріплення саме своєї переваги мали би використовуватися всі можливі варіанти компромісу. Зокрема з тими хто має «золоту акцію». Але чомусь результати голосування показують іншу картину.  В цій ситуації ми всі мусимо швидко зорієнтуватися в ситуації і проявляти позицію. Ніхто з наших представників не має відчути послаблення наших рук на їхньому пульсі.
Все-таки політика — це творчість. Жаль, лише, що в більшості наших політиків незначні творчі задатки...